ДОПОМОГА ЧИ ПОДЯКА? ПРО ВОЛОНТЕРСТВО В INTER CARS UKRAINE

«Я вам так скажу: ця допомога зберегла не одне життя. А що може бути ціннішим?» – такий відгук про підтримку наших воїнів працівниками Inter Cars Ukraine ми отримали від професійного військового – Олександра Герасимчука, полковника у відставці, колишнього заступника командувача 8-го армійського корпусу. Фрагменти інтерв’ю з ним використані в цій публікації, присвяченій неофіційному волонтерському руху в нашій компанії.

За розрахунком ворога, у 2022-му Україна мала впасти за три дні. Але вона витримала вже три роки повномасштабної війни і не збирається здаватися. Біль, ненависть, втома лише посилюють в нас бажання перемоги. І навіть у стані виснаження важливо не опускати руки, бо як казав Вінстон Черчилль, «війна — це робота, в якій неможливі перерви».

Ми знаємо, що ніде й нікому зараз не є так важко, як нашим бійцям на лінії фронту. І це не той випадок, коли можна просто поспівчувати чи підтримати словом. Потрібно діяти. Гуртом. Гаряче. Щоденно. Тому ми й вирішили опублікувати ці невеличкі розповіді про наших колег-волонтерів – історії, що надихають до дії.

Напрямок перший: автівки на фронт

Волонтерська команда, яка зараз постійно постачає на передову автомобілі, сформувалася в Inter Cars Ukraine ще на початку повномасштабної війни. За цей час вона передала в ЗСУ 42 авто: легкові, пікапи, джипи, мінівени і навіть автомобіль швидкої допомоги! Сума, витрачена тільки безпосередньо на купівлю машин, не рахуючи інших витрат, сягнула 4 мільйонів гривень.

Розповідає співвласник Житомирської філії Володимир Поляков:

– З лютого 2022 року у нас всередині компанії склалася волонтерська команда, яка спершу допомагала фронту автозапчастинами, а зараз сконцентрувалася на постачанні автомобілів у різні військові підрозділи (хоча й інші потреби теж закриваємо).

У цій команді основне фінансове навантаження взяв на себе топ-менеджмент Inter Cars Ukraine – Василь Головач і Владислав Бугра. Автомобілі купуються за їхні гроші. Також знаю, що до фінансування долучалися власники філій Василь Раскін, Сергій Малишенко, Андрій Михайловський, Станіслав Лук’яненко. Ми, в Житомирі, зі свого боку забезпечуємо логістику і витрати на неї, а також своїм коштом ремонтуємо автомобілі, перш ніж передати їх у бригади.

Переганяли автомобілі з різних країн – з  Великої Британії, Швеції, Німеччини. Але найбільшу кількість завезли з Литви.

І тут треба окремо сказати, що велику допомогу, як організаційну, так фінансову, надають нам наші литовські друзі – Артур Ількевич і його сім’я, які з перших днів повномасштабної війни в Україні підтримують українців. Вони знаходять потрібні автомобілі (моніторять усі майданчики в Європі!) і проводять первинний ремонт на своєму СТО. А далі ми їх викуповуємо, оформляємо і переганяємо в Україну.

Крім того, Артур зміг домовитися з Митним управлінням Міністерства фінансів Литви про передання Литовською митницею автомобілів в Україну – для потреб тероборони і ЗСУ.

Наша команда організовує доставку цих машин в Україну, а також їх обслуговування – приведення в робочий стан. Завдяки спільним зусиллям уже три автовози (загалом 25 автомобілів!) прибули в Україну, і ці авто вже працюють на Перемогу.

– Для чого ви це робите? – питання, здавалось би, риторичне.

Але якраз Володимиру є що на нього відповісти (адже до 2014 року він був власником Донецької філії ICU і з початком окупації Донеччини і Луганщини виїхав звідти із сім’єю, залишивши свій рідний дім і практично все майно):

– На відміну від багатьох колег, мені довелося бувати в окупованому Донецьку до 2017 року, і я на власні очі бачив, що може бути з нашою країною після приходу «руского міра». Тому прикладаю всі сили, щоб допомогти цей «мір» побороти.

Ефективність волонтерського руху в Inter Cars Ukraine багато в чому посилюється завдяки співпраці з професійним військовим, колишнім заступником командувача 8-го армійського корпусу, заступником керівника сектора «Д» АТО полковником у відставці Олександром Герасимчуком. Це людина, яка має колосальний досвід ведення бойових дій, пройшла суворі випробування війною, знає потреби армії і, як ніхто, розуміє ціну життя.

Він допомагає волонтерам ICU з оформленням і переданням транспортних засобів військовим: усе відбувається із суворим дотриманням законодавчих норм.

Ми вирішили поговорити з паном Олександром, щоб він зі свого боку оцінив зусилля команди наших колег.

– Пане Олександре, ви могли б трохи розповісти про свою волонтерську діяльність і що вдається зробити спільно з командою з Inter Cars Ukraine?

– У лютому 2022-го я хотів повернутися на фронт, але мені відмовили за станом здоров’я. Тому з перших днів я приєднався до ТрО, а далі сформував групу, яка почала займатися постачанням у військові частини автомобільної техніки і забезпеченням її ремонту. За три роки ми передали у військо 115 одиниць техніки, не кажучи вже про запчастини й інші засоби.

За цей час до придбання автівок долучалися різні люди й організації. Але за період з 2023 року до початку 2025-го левова частка переданих авто належить команді з Inter Cars Ukraine.

Перелік частин, яким передаємо машини, – досить великий: від окремих розвідбатальйонів до бойових бригад (до прикладу 153-тя окрема механізована бригада, 54-й окремий розвідувальний батальйон, 59-та окрема механізована бригада, 95-та десантно-штурмова бригада).

Передання відбувається на офіційному рівні: вся техніка ставиться на баланс частини, проходить через митні декларації, через Єдиний реєстр соціальної допомоги. За ці три роки в нас не було жодного порушення законодавства!

– Купівля і доставка автомобілів – це ще не все. Зрозуміло, що в більшості машини потребують ремонту. Як ви вирішуєте ці питання?

 – Так, автомобілі треба ремонтувати. А надто ті, що передаються з Литовської митниці, – там практично вся техніка в неробочому стані. Можете тільки уявити, скільки запчастин і матеріалів потрібно, щоб її відновити! Але треба віддати належне представникам Inter Cars Ukraine – вони організовують забезпечення деталями на 90 %. Допомагали запчастинами з перших днів повномасштабного вторгнення і продовжують це робити вже три роки. Часом до нас із бригад звертаються з проханням допомогти придбати двигуни для переданої нами раніше техніки. Тож купуємо агрегати за кордоном і передаємо в частини.

Окрема тема – цех з ремонту і відновлення ТЗ, обладнаний за допомоги команди від Inter Cars Ukraine в 54-й окремому розвідувальному батальйоні – одному з найбільших розвідбатальйонів у ЗСУ. Ніде більше я не бачив такої організації ремонту техніки, як там. Підіймачі, пости шиномонтажу, слюсарних і фарбувальних робіт, компресори – все повністю оснащено силами працівників ICU. Сьогодні на цих постах кипить робота – одночасно можуть ремонтувати 4 автомобілі! Це вже така собі чимала СТО, де зібрали найкращих майстрів – таких фахівців я рідко зустрічав у цивільній практиці. Сучасне обладнання плюс кваліфікація механіків творять справжні дива: машини там можуть розбиратися до нуля і знову збиратися, як конструктор лего.

– Як ви визначаєте, куди спрямувати допомогу?

– 10 років тому я був у командуванні армійським корпусом. Мої колишні підлеглі сьогодні є командирами бригад у гарячих точках на різних напрямках. Звісно, я тримаю з ними зв’язок і знаю, кому що потрібно. Але потребують вони всі! На сьогодні немає такої частини, якій би всього вистачало.

– На вашу думку, наскільки важлива ця допомога?

– Надзвичайно важлива і дуже затребувана! Ви ж розумієте: автомобілі на фронті – це просто спасіння: евакуювати поранених, підвезти пальне, продовольство… На все це потрібен транспорт. Мені постійно дзвонять, пишуть з бригад. Їхні прохання рвуть душу: допоможіть… потрібні пікапи… все згоріло… немає чим вивезти 300… Але, на жаль, ми не всесильні.

На початку активних бойових дій ми купували ще й дрони, мавіки, тепловізори… Сьогодні передаємо техніку, деталі, агрегати, устаткування, засоби РЕБ. І у всіх цих поставках – вагома участь працівників Inter Cars Ukraine.

– Розкажіть якісь випадки зі своєї волонтерської практики, які вам найбільше запам’яталися?

– Якщо згадувати приємні історії, то запам’яталося, як минулого року перед Різдвом перевозили з Гамбурга техніку через пункт пропуску Краківець. Нам потрібно було терміново перетнути кордон, але зміна на митниці не хотіла нас обслуговувати, бо вже був вечір 24 грудня. Ніхто не бажав слухати, що це необхідно для армії, що потрібно швидко. Нікого це не цікавило! Навіть більше – нас відправляли на червоний коридор, а це ще дві доби чекати, дороблювати документи… І тут звідкись з’явилася польська працівниця, яка мала українські корені. Це виглядало, як чудо: Святвечір, 11-та година, сипле сніг… і тут вона – ніби ангел спустився на землю. Буквально за 10 хвилин оформила документи і сказала: «Вітаю з Різдвом!» Це був неймовірний подарунок – нас пропустили.

Але є і гіркі спогади. Був випадок, коли під обстрілами передавали автомобілі командуванню частини на Донеччині, біля Костянтинівки. Навколо все гриміло і вибухало. Передали, оформили, повертаємося назад. Доїжджаємо до Павлограда, аж тут дзвонить командир і каже, що вже немає нашої техніки: пряме влучання ракетою С-300. Наші авто прожили в частині 4 чи 5 годин…

Напрямок другий: допомога в регіонах

На сьогодні в Inter Cars Ukraine немає філії, працівники якої не долучалися б до волонтерської допомоги армії. Підтримують в усіх регіонах України – і ті, хто дуже близько до лінії фронту, і ті, хто далі.

Зі зрозумілих і виправданих причин не всі хочуть розповідати про свою допомогу війську, яка насправді є дуже вагомою, а в декого – навіть винятковою. Кажуть: потім, після нашої Перемоги, можна буде поговорити на цю тему.

Та промовистими свідченнями значного внеску в спільну справу захисту України є подяки від різних батальйонів, бригад, рот, бойові прапори та інші відзнаки, які зібрані на почесному місці в офісах філій ICU. 

Як, до прикладу, в Дніпровській філії Inter Cars Ukraine:

Дехто з команди Inter Cars Ukraine удостоєний навіть відзнаки від Головнокомандувача Збройних cил України «За сприяння війську».

Ось таку нагороду у 2022 році вручили нашим колегам з Івано-Франківської філії: 

Практично в кожній філії є працівники та клієнти, які зараз служать у війську. Тоді весь колектив долучається до збору на спорядження і на різні потреби для їхніх бригад. Та й не тільки для їхніх – запитів дуже багато, допомагають усім, чим можуть.

Цими світлинами поділилися вдячні захисники, які отримують постійну допомогу від наших колег із Запорізької філії:

Волонтерство – справа номер один для працівників і Харківської філії. У вільний час вони долучаються до різних програм благодійного фонду, який очолює наша колега Марина Гончаренко. Лише за 2024 рік розвантажили, розсортували та завантажили понад 100 тонн гуманітарної допомоги на військові шпиталі!

Харків’яни добре знають потреби військових – фронт зовсім поруч! Тож допомога в різні батальйони і бригади від них іде постійно.

Напрямок третій: «Оголошую збір!»

Скільки «банок» за цей час було наповнено, «розбито» й реалізовано, вже не порахуєш! На всіх філіях, у різних містах одні наші колеги оголошували збори і шукали шляхи, як ефективніше реалізувати зібрані кошти, інші – долучалися гривнею.

Процитую директора Чернігівської філії Таїсію Ломакіну:

«Так склалося, що я відразу почала займатися волонтерством. Мій брат на фронті з перших днів, хоча війна застала його не в Україні. Напередодні 24 лютого йому прийшло запрошення на роботу в Дубаї, на яке він довго чекав. Щойно він туди прилетів, як почалося вторгнення, і на другий день він уже був у Києві. Брат відразу пішов у ЗСУ добровольцем, а я почала допомагати його частині. Збирала кошти і знаходила все, що потрібно було придбати.

Спершу тільки братові запити опрацьовувала, а потім почали звертатися з інших формувань. Тож безперервно – збір за збором. Купуємо автомобілі, зарядні станції, тепловізори, турнікети, різне спорядження, комп’ютери… – все не перерахуєш. Збираємо кошти на запчастини, на ремонт автівок.  До зборів долучаються колеги, друзі, клієнти, і просто знайомі люди.

Усе це я організовую не як директор філії, а просто як людина. Про те, що зроблено, звітую публічно – щоб кожен знав, куди пішли його кошти. Вважаю, що публічність потрібна – треба своїм прикладом показувати, що не можна лишатися осторонь, коли в країні війна».

Наостанок хочеться додати коментар від комерційного директора Inter Cars Ukraine Владислава Бугри.

– Владиславе, ви вже три роки займаєтеся волонтерством. Для вас це добра воля чи обов’язок?

 – Ніколи не стояло питання, чи треба це робити. Щойно стало зрозуміло, що ми, як звичайні громадяни, можемо чимось допомогти фронту, то відразу почали цим займатися. Можна сказати, що це добровільний обов’язок.

Я майже завжди їжджу на передання допомоги в частини – для того щоб поговорити з військовими, зрозуміти, які в них потреби і чим ми можемо долучитися.

Коли бачиш на власні очі їхнє життя і слухаєш їхні історії, то розумієш, наскільки це неспівмірні речі – те, що роблять для нас вони, і те, що робимо для них ми. Ці хлопці заради нас усіх ризикують своїм життям, а ми просто привозимо їм якісь потрібні речі. І при цьому вони дякують нам! Хоча насправді це ми маємо їм дякувати, це ми перед ними в неоплатному боргу!

А ще для тих, хто на фронті, дуже важливо, що до них приїжджають, цікавляться, відгукуються на потреби і що це постійна підтримка, а не разовий піар. Це дає їм відчуття, що вони не самі в цій тяжкій боротьбі.

Війна – це проблема всієї країни, всіх людей, які в ній живуть, а не тільки військових! Можливо тому питання необхідності допомагати і виникає на рівні підсвідомості, коли в тебе є розуміння, що захист країни – це задача для всіх. Відійти в бік, перечекати не вийде. Доля України залежить від кожного з нас.

Вела розмову Ірина Чубко